ЛЮБИМІВКА (до 1963 року — Вербів) — село, центр сільської Ради. Розташована за 18 км на схід від районного центру, за 22 км від залізничної станції Попільня і за 2 км від автомобільного шляху Житомир — Сквира. Дворів — 334. Населення — 918 чоловік. На території села розміщена центральна садиба колгоспу «Шлях комунізму», за яким закріплено 2953,5 га сільськогосподарських угідь, у 7. ч. 2700,3 га орної землі. Господарство багатогалузеве, вирощує зернові й технічні культури. Розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. Тут працюють млин, деревообробна майстерня.
В селі є середня школа, де навчаються 225 учнів і працюють 15 учителів, клуб з широкоекранною кіноустановкою, бібліотека з фондом 8,'5 тис. книг, медичний пункт, пологовий будинок, дитячий садок, відділення зв'язку, ощадна каса, 2 магазини.
Партійна організація, що створена в 1924 році, налічує 25 комуністів, 2 комсомольські —100 членів ВЛКСМ.
За високі досягнення в праці 63 трудівників села нагороджено орденами і медалями Союзу PCP, у т. ч. комбайнера В. М. Талалаєва — орденом Жовтневої Революції, тракториста І. Я. Остапчука — орденом Трудового Червоного Прапора.
Село відоме з XVIII століття.
Радянська влада встановлена в січні 1918 року. 1923 року організовано комуни «Промінь» і «Вінок».
Під час Великої Вітчизняної війни 302 жителі села брали участь у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників, 136 — відзначено орденами і медалями, 148 — полягло смертю хоробрих за Батьківщину.
1958 року на братській могилі воїнів-визволителів Любимівки споруджено пам'ятник.
Уродженцями села є український радянський письменник В. С. Кучер (1911—1967) та Герой Соціалістичної Праці M. Т. Северенчук.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний уст
Показаны сообщения с ярлыком села Андрушівщини. Показать все сообщения
Показаны сообщения с ярлыком села Андрушівщини. Показать все сообщения
четверг, 12 мая 2011 г.
среда, 11 мая 2011 г.
Село Лебединці, Андрушівський район
ЛЕБЕДИНЦІ — село, центр сільської Ради. Розташовані за 14 км на південний схід від районного центру та за 9 км від залізничної станції Бровки. Дворів — 441. Населення — 1350 чоловік. На території села розміщена центральна садиба колгоспу «Перше травня», за яким закріплено 2223,1 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1954,7 га орної землі. Господарство багатогалузеве, вирощують зернові й технічні культури. Розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. Колгосп має млин, олійню, пилораму.
В Лебединцях є восьмирічна школа, в якій навчається 186 учнів і працює 12 учителів, будинок культури, бібліотека з фондом 8 тис. книг, дитячий садок, фельдшерсько-акушерський пункт, відділення зв'язку, ощадна каса, два магазини.
Партійна організація об'єднує 23 комуністи, дві комсомольські — 51 члена ВЛКСМ.
За трудові успіхи і високі виробничі показники 62 передовиків виробництва нагороджено орденами й медалями Союзу PCP.
Село відоме з 1683 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
Під час Великої Вітчизняної війни комсомольцями села була створена підпільна організація, яка згодом стала диверсійною групою загону ім. В. І. Чапаєва. В одній з операцій смертю хоробрих загинули комсомольці К. А. Шлапак, В. І. Гагич, І. С. Гагич та А. Т. Перець. У боротьбі проти німецько-фашистських загарбників брало участь 290 жителів села, з них 140 — полягло смертю хоробрих, 142 — відзначено орденами й медалями. В 1956 і 1959 роках на братських могилах воїнів-визволителів Лебединців споруджено два пам'ятники.
Уродженцями села є кандидати сільськогосподарських наук А. А. Зелінський, А. В. Кошмак і Є. П. Шут, заслужений художник РРФСР В. С. Рогаль, заслужена артистка Української PCP О. П. Павлівська.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний уст
В Лебединцях є восьмирічна школа, в якій навчається 186 учнів і працює 12 учителів, будинок культури, бібліотека з фондом 8 тис. книг, дитячий садок, фельдшерсько-акушерський пункт, відділення зв'язку, ощадна каса, два магазини.
Партійна організація об'єднує 23 комуністи, дві комсомольські — 51 члена ВЛКСМ.
За трудові успіхи і високі виробничі показники 62 передовиків виробництва нагороджено орденами й медалями Союзу PCP.
Село відоме з 1683 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
Під час Великої Вітчизняної війни комсомольцями села була створена підпільна організація, яка згодом стала диверсійною групою загону ім. В. І. Чапаєва. В одній з операцій смертю хоробрих загинули комсомольці К. А. Шлапак, В. І. Гагич, І. С. Гагич та А. Т. Перець. У боротьбі проти німецько-фашистських загарбників брало участь 290 жителів села, з них 140 — полягло смертю хоробрих, 142 — відзначено орденами й медалями. В 1956 і 1959 роках на братських могилах воїнів-визволителів Лебединців споруджено два пам'ятники.
Уродженцями села є кандидати сільськогосподарських наук А. А. Зелінський, А. В. Кошмак і Є. П. Шут, заслужений художник РРФСР В. С. Рогаль, заслужена артистка Української PCP О. П. Павлівська.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний уст
четверг, 5 мая 2011 г.
Село Гальчин, Андрушівський район
ГАЛЬЧИН — село, центр сільської Ради. Розташований на лівому березі річки Гуйви, в місці впадіння в неї Пустохи, прилягає до південної околиці районного центру, за 23 км від залізничної станції Бровки. Дворів — 790. Населення — 2221 чоловік. На території села розміщена центральна садиба колгоспу «Україна», в користуванні якого 2971,7 га земельних угідь, у т. ч. 2688,8 га орної землі. В господарстві вирощують зернові й технічні культури. Колгосп спеціалізується на відгодівлі великої рогатої худоби.
В селі є механічна майстерня, млин.
Працюють восьмирічна школа, в якій 14 учителів навчають понад 200 учнів, будинок культури на 450 місць з широкоекранною кіноустановкою, бібліотека з фондом 9,5 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячий садок, відділення зв'язку, ощадна каса, магазин.
Партійна організація об'єднує 35 комуністів, дві комсомольські — 41 члена ВЛКСМ.
За сумлінну працю 52 трудівників села відзначено урядовими нагородами, в т. ч. колишнього машиніста паровоза С. П. Клименка — орденом Леніна, ланкову Н. М. Грицюк, бригадира рільничої бригади С. П. Гарастівського, бригадира тракторної бригади Г. Й. Соколівського, тракториста М. С. Махинчука — орденом Трудового Червоного Прапора.
Село відоме з 1683 року.
Після реформи 1861 року селяни не раз виступали за свої права, відмовлялися працювати на поміщика за низьку плату. Особливо посилилися виступи селян під час першої російської революції 1905—1907 років.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 1924 року створено артіль «Хлібороб».
У роки Великої Вітчизняної війни 420 жителів села брали участь у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників, 162 — полягли в боях, 196 — нагороджено орденами й медалями.
1958 року на братській могилі воїнів — визволителів села споруджено пам'ятник.
Уродженцем села є генерал-лейтенант Д. М. Чуйко.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний уст
В селі є механічна майстерня, млин.
Працюють восьмирічна школа, в якій 14 учителів навчають понад 200 учнів, будинок культури на 450 місць з широкоекранною кіноустановкою, бібліотека з фондом 9,5 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячий садок, відділення зв'язку, ощадна каса, магазин.
Партійна організація об'єднує 35 комуністів, дві комсомольські — 41 члена ВЛКСМ.
За сумлінну працю 52 трудівників села відзначено урядовими нагородами, в т. ч. колишнього машиніста паровоза С. П. Клименка — орденом Леніна, ланкову Н. М. Грицюк, бригадира рільничої бригади С. П. Гарастівського, бригадира тракторної бригади Г. Й. Соколівського, тракториста М. С. Махинчука — орденом Трудового Червоного Прапора.
Село відоме з 1683 року.
Після реформи 1861 року селяни не раз виступали за свої права, відмовлялися працювати на поміщика за низьку плату. Особливо посилилися виступи селян під час першої російської революції 1905—1907 років.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 1924 року створено артіль «Хлібороб».
У роки Великої Вітчизняної війни 420 жителів села брали участь у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників, 162 — полягли в боях, 196 — нагороджено орденами й медалями.
1958 року на братській могилі воїнів — визволителів села споруджено пам'ятник.
Уродженцем села є генерал-лейтенант Д. М. Чуйко.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний уст
вторник, 3 мая 2011 г.
Село Бровки Перші, Андрушівський район
БРОВКИ ПЕРШІ — село, центр сільської Ради. Розташовані за 21 км на південний схід від районного центру. Залізнична станція. Дворів — 462. Населення — 1214 чоловік. Сільраді підпорядковано с. Ярешки. На території Бровок Перших розміщена центральна садиба колгоспу ім. С. М. Кірова, за яким закріплено 3508,5 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3,127,3 га орної землі. Господарство спеціалізується на вирощуванні зернових культур, цукрових буряків; розвинуте м'ясо-молочне тваринництво.
В селі є хлібоприймальний пункт.
Працюють середня школа, де 22 педагоги навчають 285 учнів, будинок культури на 250 місць з широкоекранною кіноустановкою, бібліотека з фондом 6 тис. книг, дитячий садок, дільнична лікарня на 25 ліжок, відділення зв'язку, ощадна каса, майстерня побутового обслуговування, 4 магазини, їдальня.
Дві партійні організації об'єднують 54 комуністів, дві комсомольські — 75 членів ВЛКСМ. Партійна організація створена 1929, комсомольська — 1932 року.
За сумлінну працю 134 жителів села нагороджено орденами і медалями Союзу PCP, серед них колишнього стрілочника Ф. Г. Іваненка —• орденом Леніна.
Село відоме з 1617 року.
Радянська влада встановлена в січні 1918 року. В червні 1920 року в районі села Першою Кінною армією здійснено прорив фронту польських інтервентів. 6 липня того ж року тут перебував командуючий Першою Кінною армією С. М. Будьонний.
1923 року в Бровках Перших організовано сільськогосподарську артіль «Праця».
В роки Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників боролося 337 жителів села, з них 152 — полягли смертю хоробрих за Батьківщину, 190 — відзначено орденами і медалями.
1962 року в Бровках Перших на братській могилі 19 воїнів-визволителів села споруджено пам'ятник.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний уст
В селі є хлібоприймальний пункт.
Працюють середня школа, де 22 педагоги навчають 285 учнів, будинок культури на 250 місць з широкоекранною кіноустановкою, бібліотека з фондом 6 тис. книг, дитячий садок, дільнична лікарня на 25 ліжок, відділення зв'язку, ощадна каса, майстерня побутового обслуговування, 4 магазини, їдальня.
Дві партійні організації об'єднують 54 комуністів, дві комсомольські — 75 членів ВЛКСМ. Партійна організація створена 1929, комсомольська — 1932 року.
За сумлінну працю 134 жителів села нагороджено орденами і медалями Союзу PCP, серед них колишнього стрілочника Ф. Г. Іваненка —• орденом Леніна.
Село відоме з 1617 року.
Радянська влада встановлена в січні 1918 року. В червні 1920 року в районі села Першою Кінною армією здійснено прорив фронту польських інтервентів. 6 липня того ж року тут перебував командуючий Першою Кінною армією С. М. Будьонний.
1923 року в Бровках Перших організовано сільськогосподарську артіль «Праця».
В роки Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників боролося 337 жителів села, з них 152 — полягли смертю хоробрих за Батьківщину, 190 — відзначено орденами і медалями.
1962 року в Бровках Перших на братській могилі 19 воїнів-визволителів села споруджено пам'ятник.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний уст
понедельник, 2 мая 2011 г.
Село Антопіль, Андрушівський район
АНТОПІЛЬ — село, центр сільської Ради. Розташований за 14 км на захід від районного центру та за 15 км від залізничної станції Кодня. Дворів — 275. Населення — 821 чоловік. У селі розміщена центральна садиба колгоспу ім. О. В. Суворова, за яким закріплено 1742,9 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1510,2 га орної землі. В господарстві вирощують зернові и технічні культури, розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. Колгосп має млин, механічну та деревообробну майстерні, пилораму.
Працюють восьмирічна школа, в якій 10 учителів навчають 123 учнів, будинок культури на 300 місць з широкоекранною кіноустановкою, бібліотека з фондом 8,5 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячий садок, три магазини.
Партійна організація об'єднує 23 комуністів, дві комсомольські — 45 членів BЛKCM. Партійний осередок і комсомольська організація створені 1921 року.
За самовіддану працю 68 трудівників відзначено урядовими нагородами, в т. ч. тракториста M. М. Бугрима — орденом Леніна.
Село відоме з 1880 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
Під час Великої Вітчизняної війни з німецько-фашистськими загарбниками билося 183 жителі села, з них 99 — загинуло смертю хоробрих, 81 — нагороджено орденами й медалями.
1959 року на братській могилі на честь полеглих воїнів-визволителів села від гітлерівських окупантів споруджено пам'ятник.
Уродженцем села є М. О. Корчемний — кандидат технічних наук.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний уст
Працюють восьмирічна школа, в якій 10 учителів навчають 123 учнів, будинок культури на 300 місць з широкоекранною кіноустановкою, бібліотека з фондом 8,5 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячий садок, три магазини.
Партійна організація об'єднує 23 комуністів, дві комсомольські — 45 членів BЛKCM. Партійний осередок і комсомольська організація створені 1921 року.
За самовіддану працю 68 трудівників відзначено урядовими нагородами, в т. ч. тракториста M. М. Бугрима — орденом Леніна.
Село відоме з 1880 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
Під час Великої Вітчизняної війни з німецько-фашистськими загарбниками билося 183 жителі села, з них 99 — загинуло смертю хоробрих, 81 — нагороджено орденами й медалями.
1959 року на братській могилі на честь полеглих воїнів-визволителів села від гітлерівських окупантів споруджено пам'ятник.
Уродженцем села є М. О. Корчемний — кандидат технічних наук.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний уст
Подписаться на:
Сообщения (Atom)